Я беру її в руки, відношу сполохану до межі.
Захлинаються звуки і полумʼя швидше за нас біжить.
Накриваю долонями, повинен вціліти хоч хтось.
Чуєш, мала, тримайся! Потрібно, мала, щоб тобі жилось.
Знову гатять по хатах, по людях нелюди бʼють.
Я вже виплеснув свої жах і лють,
не боюсь що мене убʼють.
Перед очима то темрява, то каламуть.
Я міцний як сталь, отруйний як ртуть.
А вона вхопилась за мене і за життя,
Маленьке руде котя…
Пухнасте чиєсь дитя.