Нет хуже, чем себе же быть чужим:
Не горечь яда – кислота лимона,
Не родственность с оркестром огневым,
А между миром и собой препона.
Огонь прошёл, остался едкий дым,
О буре память – ручейки со склона.
Как будто в дряхлость канул молодым.
Где был потоп – нудь жабьего трезвона.
Хотя б коварство гордого чела,
Хотя б Кармен чарующе прошла
И зазвенели в хмеле кастаньеты!
Хотя б пирушка и пороков ряд,
Хотя бы в перстне драгоценном яд,
Хотя б удар весёлого стилета!
Оригинал
Сонет нудьги й бажання
Немає гірш, як буть собі нудним:
Не гіркість яду – кислощі цитрини,
Не розмахи в оркестрі огнянім,
А квиління фальшиве мандолини.
Огонь пройшов, і залишився дим,
Про бурю спогад – жовті складки піни,
Туман їдкий, де був потоп і грім,
Де грала повідь – кумкання жабине.
Хоч би злочинні гордощі чола,
Хоч би Кармен привабливо пройшла
І задзвеніли п’яні кастаньєти!
Хоч би чарок, хоч би пороків ряд,
Хоч би у персні золотому яд,
Хоч би удар веселого стилета!
1920
|
