Равнина, степь, простор. Зелёный ряд могил. Мечтательная даль, что мглою синих крыл Чарует и зовёт в мир эллинских колоний. В туманной глубине темнеют крошки кони, И скифы-пахари, кибитки и возы. Курлыканье среди небесной бирюзы. И ветер жаркий с моря буйно налетает...
Но как же здесь, в степи, душа моя скучает! И жаворонков звон мне в душу не запал. С какой бы радостью я это променял На синь лиманов, речь портовую живую И на брусчатку Херсонеса вековую!
Оригинал
В степу
Високий, рівний степ. Зелений ряд могил. І мрійна далечінь, що млою синіх крил Чарує і зове до еллінських колоній. Ген-ген на обрії сильвети темних коней, Намети і вози, і Скити орачі. Із вирію летять, курличучи, ключі; А з моря вітер дме гарячий, нетерпливий. Але по що мені ті вітрові пориви І жайворонків спів, і проростання трав?
З якою б радістю я все те проміняв На гомін пристані, лиманів синє плесо, На брук і вулиці старого Херсонесу!
|