Тиха, грустна, как тень мечты неясной,
Ты через комнаты души моей ступала
И анфиладу пустоты ужасной
Лучистыми цветами устилала.
Тиха, грустна, как солнца блеск вечерний,
Что в серебристой мгле осенней тает,
Исчезла ты. В душе простор безмерный,
На нём тоска утрату отпевает.
Оригинал
В півсвітлі
Тиха, сумна, як мрії тінь повіяна,
Ти крізь душі моєї йшла кімнати,
Світи, де була пустка безнадійна,
Ти стала цвітом устеляти.
Тиха, сумна, як сонця блиск вечірній,
Шо в срібній млі осінній потопає,
Ти щезла. В душі простір став безмірний,
На ньому туга панахиду грає.
|
