Тарас Шевченко
***
Огни горят, оркестр играет,
Скрипица плачет, завывает;
Алмазом ярким, дорогим
Глаза беспечные сияют;
Надежда с радостью витают
В глазах весёлых; любо им,
Глазам безгрешным, молодым.
И все хохочут и смеются,
И все танцуют. Только я,
Не знаю, где мне тут приткнуться.
Украдкой плачу, плачу я.
Чего ж я плачу? Просто счастье
Меня чуралось. Как ненастье,
Минула молодость моя.
Оригинал
***
Огні горять, музика грає,
Музика плаче, завиває;
Алмазом добрим, дорогим
Сіяють очі молодії;
Витає радость і надія
В очах веселих; любо їм,
Очам негрішним, молодим.
І всі регочуться, сміються,
І всі танцюють. Тілько я,
Неначе заклятий, дивлюся
І нишком плачу, плачу я.
Чого ж я плачу? Мабуть, шкода,
Що без пригоди, мов негода,
Минула молодость моя.
[Перша половина 1850.
Оренбург]
|
