Лина Костенко. поэтический перевод

Автор:	Владимир Южный
Жанр:	Вне разделов

"Затінок, сутінок, день золотий."

....
Шепот иллюзии. Прошлого сон.
Плачет и молится кустик лаванды.
Может быть, я или ты, или он,
Там, в темноте этой ветхой веранды.

Может, он дремлет, а может быть, ждёт –
Слышится стук, и скрипят половицы –
Может, он встанет, навстречу пойдёт,
Или же, наоборот, затаится.

Где же вы, люди домов нежилых?
Свет ты мой белый, какое раздолье!
Грусть поколений – как танец пчелы,
Танец пчелы в бесконечности поля.

Может, пройдя через тысячу лет,
Я и не я, пробуждённая в генах,
Вновь на земле отыщу этот след
Свой родовой, в этих каменных стенах.

Голос колодца, чего ты замолк?
Что же ты руки, печаль, опустила?
Окна забиты и виснет замок
Ржавой серьгой над прогнившим настилом.

Стоптан порожек, а дверь заперта.
Кто же скулит в этом доме ночами?
Может, снуёт одиночество там,
В печку суёт пустоту рогачами.

Может быть, боль наша или вина,
Может, бальзам на усталые души –
Воспоминанье калитки, окна,
Стежки-дорожки, куда-то ведущей...

Читатели (177)

Добавить отзыв

От Горенштейн Владимир

ответить

Респект Вам и автору.
А нельзя ли прочесть оригинал?

С уважением. Владимир

10/04/2021 17:44

От АКВАЛЕГИЯ

ответить

Затінок, сутінок, день золотий...
Ліна Костенко
* * *

Затінок, сутінок, день золотий.
Плачуть і моляться білі троянди.
Може, це я, або хто, або ти
ось там сидить у куточку веранди.
Може, він плаче, а може, він жде —
кроки почулись, чи скрипнула хвіртка.
Може, він встане, чолом припаде,
там, на веранді, чолом до одвірка.
Де ж ви, ті люди, що в хаті жили?
Світку мій білий, яке тут роздолля!
Смуток нащадків — як танець бджоли,
танець бджоли до безсмертного поля.
Може, це вже через тисячу літ —
я і не я вже, розбуджена в генах,
тут на землі я шукаю хоч слід
роду мого у плачах і легендах!
Голос криниці, чого ж ти замовк?
Руки шовковиць, чого ж ви заклякли?
Вікна забиті, і висить замок —
ржава сережка над кігтиком клямки.
Білий причілок оббила сльота.
Хто там квилить у цій хаті ночами?
Може, живе там сама самота,
соває пустку у піч рогачами.
Може, це біль наш, а може, вина,
може, бальзам на занедбані душі
спогад криниці і спогад вікна,
спогад стежини і дикої груші...

10/04/2021 18:03

От Горенштейн Владимир

ответить

Спасибi!
Зачитався.

10/04/2021 21:42

<< < 1 > >>