Коли життя земного половину
Спокійно перетнув я без турбот,
Зустрів раптово знижечку на ціну
Рашистського я джерела скорбот –
То пряник був із яблучним начинням,
Якого разом кинув я у рот.
І був я вражений отим творінням
Режиму Путіна до самих сліз,
Бо пряник за добро воздав злочинням:
До шлунку, клятий, чомусь не поліз,
А зачепився деся у горлянці
І зовсім не хотів іти униз.
Тут почалися в мене дики танці,
За горло ухопився і скавчав,
І тягся до води в своєму ранці,
«Мершій! «Боржомі», де ти? Кхав-кхав-кхав...»
Та більшого не міг сказати потім,
Бо Господу вже душу віддавав.
Я червонів і заливався потом,
А всі довкола смішками ревли
Над «дурником німим» й «порохоботом».
О що би трапилось тоді, коли б
Не виблював я пряник із обідом?
То не знайшлося б трупу похвали,
Закінчився б поет з дебільним видом,
Від пряника прийняв би люту смерть,
І так валявся би отам підкидом,
Роздягнений, обісраний ущерть
Звичайними безхатьками з району,
А в тельбухах би була шкереберть.
Та вижив я, аби самим Законом
Всі тульські пряники заборонить,
Аби соломку їли ми солону,
А не оцю сухляву тверду гидь!
|
