Я у темряві ночі.
Я – самотня й немічна.
Я іду світ за очі.
Я – мов листя торішнє.
І волію забути
Понівечені мрії.
Осінь можна збагнути.
Пробачати не вмію.
Цю останню стежину
Пригорну й помолюся
Аж до усмішки тину.
І натхнення нап’юся
Із джерел потаємних.
Сонце стріну, як друга.
І із смуг своїх темних
Утворю білу смугу.