Час
Ми ніби поруч, і ніби окремо,
Ти десь далеко, і я десь там,
Ми в різних світах з тобою ростемо
Хоч ходимо поруч, по тим же слідам.
Ми хочемо бути як дві половинки,
Але зараз воля – головніша для нас,
Ми зовсім з тобою різні частинки,
Щоб навчитись бути поруч, нам потрібен лиш час.
( для Шевчука В.)
А як це тяжко…
Яка у світі справедливість?
Її немає! А чому?
Тому, що у людей є гідність,
Забути важко і йому
Доводиться весь час страждати,
Рости, рости, весь час мовчати,
Бо якщо скажеш – то уб’ють
Уб’ють морально.
Як це тяжко.
А все ж живеш, живеш – страждаєш,
Бо справедливості не знаєш.
А як це тяжко…
Втрачаю
Я втрачаю все,
Все, що я маю
Те єдине кохання,
Його я кохаю.
Він забуде мене,
Буде з іншою знову.
Я втрачаю себе
Він же знов не зі мною.
Ти ( для Олексієнка В.)
Ніби кохаю й не кохаю.
Ніби ти поруч! Чи вже ні?
Все по шматочках розбираю ,
Тобі – мені, тобі – мені.
Собі візьму наше минуле,
Тобі віддам всі почуття
Я не забуду все , що було ,
Бо те – найкраще із життя.
Тебе не хочу забувати,
Повір мені , просто повір,
Але набридло вже страждати ,
Ти ж не людина – просто звір.
Ти рвеш серденько на частини,
Нещадно рвеш,
Ну відпусти!
Загубиш ти життя людини
І винний будеш лише ти.
* * *
Хочеш бути поруч – тоді залишайся,
Не хочеш – на очі зовсім не трапляйся.
Ти для мене ніхто, що ти є, що немає,
Чи будемо поруч, ніхто з нас не знає.
Може ти – моя доля, а може – страждання.
Хочеш виграти бій – потупи всі вагання.
Тоді будемо поруч,якщо ти – моя доля,
Якщо ні, нам на пам’ять залишиться воля.
***
Душа болить, а серце плаче,
Ніби кохання, тільки спляче,
То завмирає, то руйнує,
То знову й знову все будує.
Отак й життя ми проживемо,
Не знатимемо куди йдемо.
Тому, що ми ніхто в цім світі.
І чому тут тепер радіти?
***
Ти хотів бути поруч? Мабуть не хотів.
Всеодно вже не разом. Навіщо брехати?
Чому ти при зустрічі так стовбенів?
А може ти просто навчився кохати?
Зустрівши мене, закохався ти знову,
А потім забув – знайшов іншу обнову.
Отаке є життя: все можна забути,
Але не завжди можна все повернути.
Лист
Розмовляючи з тобою - усміхаюсь.
Ти ніби янгол, але чомусь без крил.
Можливо в цьому я и помиляюсь,
Яка різниця - летіть немаеш сил.
Ти телефонний друг. а жаль, хотілось більше.
Не буде більшого, ти ж янгол, а я ні.
Почуття до янгола , ні - це дещо інше -
Це саме те, що хтілося мені.
Сумно... Важко на душі... Хочеться з кимось поговорити... Набридло спілкуватися з одноманітними людьми... Хочеться чогось нового. цікавого.
Замінюють сім-карту. Телефоную до нього. Він радий мене чути. Завжди знаходимо тему для спілкування. розмовляємо про все, що збриде в голову, розказуємо про те, що накопилося в душі. Ми розуміємо один одного. Розмовляючи з ним, я поринаю у вирій почуттів, таких невидомих, дивних... Він один з небагатьох, хто може змусити мене замислитися... Він завжди говорить те, що думає. інколи навіть цим зачипає мое самолюбство, але це не важливо - мені він подобається. Хоча...кому не сподобаеться симпатичний, розумний, в міру самозакоханий. трішки хитрий, ніжний, романтичний, веселий хлопець. Я не бачу в ньому жодної поганої риси. Вын - ідеал.. ідеал??? Яка ж я всетаки наівна!!! Ідеалив неіснуе! Хоча. з кожного правила е виключення. Можливо він і є те саме виключеня,такий собі ЯНГОЛ...Я дуже надіюсь на це.
Час летить непомітно. Пройшла година... дві...три.. Ми не хочемо прощатись, але мусимо.Як завжди, пишемо ще декілька смс. а потім в ліжко, спати. Чомусь очі не хочуть закриватися, думки ще десь там, поруч з ним, в голову лизуть мрії...Ненавиджу мріяти, адже мрії не збуваються і ця - не виключення. оскільки ми так далеко, хоча в душі він зовсім поруч, але всеж залишається телефонним другом. а хотілося б більшого...
Хотілося простого спілкування.
простого розуміння, романтики. бажання.
Усе знайшла в тобі, мій телефонний друже.
Я за тобою сумую дуже-дуже.
Перше кохання
Вона… Така ніжна, тендітна, скромна (іноді аж занадто), насторожена , хоча й сама не знає чому. Адже боятись їй нічого? Чи є хтось такий, через кого її серце починає битися частіше? Можливо це Він?
Так,так.Той самий, хто допомагає їй робити домашні завдання, проводжає кожного дня до будинку, дивиться на неї такими…такими незвичайними очима, які так хочуть щось сказати але…чомусь не кажуть, а може просто не знають як описати всі почуття словами, адже це так важко.
Інколи він навіть торкається її руки, ніби випадково, але вона все розуміє, хоча й не показує цього.
Вони спілкуються очима, серцями, але …але про свої почуття вони мовчать. Чому? Самі не розуміють.
Вони просто ще не знають, що вперше закохались.
|
