ОБЩЕЛИТ.РУ - СТИХИ
Международная русскоязычная литературная сеть: поэзия, проза, критика, литературоведение.
Поиск    автора |   текст
Авторы Все стихи Отзывы на стихи ЛитФорум Аудиокниги Конкурсы поэзии Моя страница Помощь О сайте поэзии
Для зарегистрированных пользователей
логин:
пароль:
тип:
регистрация забыли пароль
 
Литературные анонсы:
Реклама на сайте поэзии:

Регистрация на сайте


Яндекс.Метрика

Блукач

Автор:
Жанр:
Блукач

Ліс поза містом. Сніговій.
На згірку – сивий явір:
дубів отаман, дружній свій
він не ховає намір –

мені, п’яниці, блукачу
притулисько надати.
У них жилплощі досхочу.
Не повернусь до хати!

Півдня тиняюсь, і ніхто
не кинувся – це точно.
Тож геть вушанку та пальто –
лишаюсь остаточно!

Отак узяти і програть
якомусь школяреві!
Лабети власній влаштувать
спромігся королеві.

Не можу й досі взять в тямки,
як сталась ця негода.
Свої ж з’юрбились пішаки,
закривши всі відходи.

У грі відкладеній нема
теж спасу від могили –
між кіньми чорними двома
король мій вдерся білий.

Суперник, як на зло – боєць:
тривкий, неначе криця,
і розтрощити унівець
мене не забариться.

Стоп! А чому би за коня
та не віддати турку?
Це не безглузда маячня.
Це шлях до порятунку!

Хай в якості я поступлюсь,
але ж діагоналі
звільню й слонами навалюсь!
А далі вже – деталі...

Сріблястий ліс. Крихкий сніжок.
Хутчій, додому. – «Дуже,
дубів кремезний ватажок,
тобі я вдячний, друже,

за своєчасне співчуття –
його завжди бракує.
Воно полегшує життя,
у відчаю рятує».

Охоче, радо, залюбки
природа нас втішає.
Людське ж втішання навпаки –
здебільш їдким буває.


1974




Читатели (163) Добавить отзыв
 
Современная литература - стихи