......
И даже если буду сивою,
и жизнь мою подёрнет мжичкою,
я буду для тебя красивою,
а для кого-то невеличкою.
А для кого-то нелюбезною,
наверно, даже ведьмой, коброю.
А между прочим, если честно, то
дурною я была и доброю.
Беззащитною, несинхронною
ни с теориями, ни с практиками,
и болела во мне ирония
всеми локтиками и галактиками,
и не зная мещанской наледи,
горе я заедала снегом,
а душа выходила налюди
забинтована белым смехом.
Жизнь, она будто поле минное,
и просила её я — ежели б
нам хоть тот прожиточный минимум:
— Люди, будьте взаимно вежливы! —
и когда бы в том моя воля,
я писала б везде курсивами:
— В нашем мире так много горя,
люди, будьте взаимно красивыми!
......
Коли я буду навіть сивою,
і життя моє піде мрякою,
а для тебе буду красивою,
а для когось, може, й ніякою.
А для когось лихою, впертою,
ще для когось відьмою, коброю.
А між іншим, якщо відверто,
то була я дурною і доброю.
Безборонною, несинхронною
ні з теоріями, ні з практиками.
і боліла в мене іронія
всіма ліктиками й галактиками.
І не знало міщанське кодло,
коли я захлиналась лихом,
що душа між люди виходила
забинтована білим сміхом.
І в житті, як на полі мінному,
я просила в цьому сторіччі
хоч би той магазинний мінімум:
— Люди, будьте взаємно ввічливі! —
і якби на те моя воля,
написала б я скрізь курсивами:
— Так багато на світі горя,
люди, будьте взаємно красивими!
|
