Найсумніший Великдень в твоєму житті.
Зліва - прірва війни, справа - ліс чужини.
Посередині стежка, і хтось у дранті
тебе нею ласкаво запрошує йти.
Може, доля твоя?.. Загубились вони,
ці слова про Воскреслого, важко їм тут
промовлятися, наче різьбити скалу.
Обхопивши коліна, убгалася в кут
неосяжна колись, у віночку, в малу
зачарована дівчинку - знаєш її?
Як забувся, на паспорті маєш ім'я.
Проспівай, мов псалом, ті лани, ті гаї,
ті міста і містечка... Вона не твоя,
бо ніколи ти справді її не любив,
як дитину чи мати. Оговтавсь тепер,
наче громом ударений, з цих берегів
щось белькочучи їй, сиротливий позер
за кордоном усяким, у пастці без меж,
з невідомою мовою на язиці.
Що ти нею, небого, до кого утнеш?
Ой, на горі женці...
Збайдужілі, неначе мерці...
24.04.2022.
|
