зелені яскраві хвилясті потоки
крізь душу мою простирають шляхи,
ні сльози, ні туга, ніякі паркани
не зможуть напевне вже їх зупинить.
квітчасті акорди на нервах танцюють,
немає вже сили затримати сміх -
той щирий та справжній, од радісной сили,
єдиний, що може роззброїти злих.
немає вже сили та й жити у стінах,
складніше й складніше приспати думки, -
ті мрії, де лину до настроїв милих,
до духів, що творять гірськії казки..
ті спогади вітру і трав аромати
та й навпіл мене світлом сонця ясним,
літо безмежнеє прагне на волю
дій вимагає від мене над ним.
тож годі чекати, допоки заснемо,
стяг ночі барвистий укриє світи...
не будем бажати, щоб щастя наснилось,
а вріжемся в нього на крилах мети!.
|
