До Господнього приходу
В неділю сумную
Я звіщаю цьому роду
Участь його злую.
За зречення від Місії –
Вісника Любові,
Війни й горе Я засію,
Повні ріки крові.
Бо невірним став
Світ в своєму слові.
Чи ж не вдячним мав
Бути святій Крові?
Божій Крові, що колись
За цей світ лилась,
Ти душею поклонись,
А не тілом лазь.
Набожність наружна,
Як дим, як туман.
Мені осоружна –
Скрізь один обман.
Набожність наружна –
Дим, що сліпить очі.
Набожність Мені не нужна –
То сутінки проти ночі.
Батька дурите і неньку -
Зневажений рід.
Засіяно у земельку
Вже багато бід.
Час прийшов до жнива стати.
А що будем жати?
На покіс що будем мати?
Що будем збирати?
Не трощить вербові гілки,
Не тицяйте ними в очі.
Краще, виправте помилки –
От чого найбільше хочу.
Ти несеш вербове гілля
До святого храму.
Краще, припини насилля,
Відречись від сраму.
Срам, срам, срамота,
Гордість, пиха, нагота.
Не ту вибрали дорогу
До Батьківського порогу.
Не той вибрали ви шлях
І не ту стежину,
Що назначена в віках
Істину єдину.
Вислухавши Благу Вість,
Серце роздирай,
Розтопи в любові злість,
Молись і ридай.
19.02.2002
|
