І ось останнії осінні дні. Стоїть земля в зажурі. Стоїть, неначе в мареві, в імлі, І дні… такі похмурі. Уся природа завмирає В незвіданім чеканні. І осінь фарби вже збирає, Бо дні її останні. А сонце… чи ж воно у сумі? Погляне на земнії чвари, Сумне, неначе у задумі, І заховається за хмари. А хмара чорна тут як тут, Враз сонце заховає, Чи ж відає, що сонця ждуть? А воно тає й тає, і більше вже не зігріває. І власно вже ступа зима, Вже гупа на порозі. А осінь..? Поступається сама, Бо сонце гріти вже не в змозі. Уся і все, неначе в диві, Як діва в довгожданні. Пливуть лиш хмари, сиві, сиві, І гонить вітер лист останній. І тільки красная калина У лузі червоніє, Неначе молода дівчина Красою променіє. Уся багряно-золота В намистах і коралях. Ген клин пташиний відлітає В незвіданнії далі. І мислі діву огорнули, Укрили, мов туманом, І миттю спогади майнули, І клятви, і обмани. Чи може красне літечко, Чи весноньку весну, Як квітла вона квіточка, Свою любов одну. Любила до нестями Любов свою одну, Та нанесла лиш рани, Лиш рани і біду. Лилася пісня краєм, Неначе водограй. І край той був їй раєм. А де ж тепер він рай? Часи летять неспинно, Летять, неначе мить. Не має їм зупину, Вже й коси серебрить. І покотилася сльоза дівоча За ту загублену любов. Душа, мов крилоньки тріпоче, І закіпає кров. Бо без любові, світ не милий, Душа, неначе кригою взялась. І жити вже немає сили, І туга краєм полилась. Остання мить останньої любові, То де ж, ти доле, озовись? Ота, що напророченая в Слові, І сльози градом полились. Прости ж мене, моя Любов, Прости ж мене за зраду. Без тебе стигне моя кров. Верни ж мене до саду. Де ж ти, останняя Любов? Хто ж відігріє серце й душу? Ще ж поки не застигла кров, Я іще жити і любити мушу. Остання мить останньої любові. Де ж ти, Любове, серденько моє? Ти ж не сказала ще останнє слово. Скажи ж мені, бо часу не стає. Ось так, мабуть, намислила дівчина, Ще неописаної вроди,- Заплаканая росяна калина, Ота, що і понині жде на згоду. Остання мить останньої любові. Упав останній і багряний лист. Остання крапка на останнім слові, Яке родило оцей мудрий зміст.
01.11.2006 Любов Павлюченко Кіровоград
|