У многоголосі , щедро вмита росами,
Золотоволоса прийшла пані-Осінь.
Найзначніша пані, свіжа, яснолиця
В царському убранні, владна,як цариця.
Очі, наче синь небес, личенько – калина, -
Неземній її красі немає зупину.
Гляне вона вліво, гляне вона вправо:
Від погляду серце мліє, така її слава.
Ставна, довгокоса; коралі, намисто,-
Шукає і просить: Вернись падолисте!
Ходить вона полем і золотим садом,
Виглядає свою долю, свого Листопада.
Дивиться, дивується: чи це їй не сниться?
Милується, любується – усе, як годиться.
Весна щедро сіяла, а літечко дбало,
Молотило, віяло, в стодоли складало.
Славно вдвох попрацювали, дощ і сонце ясне,
Щоб осінь не старцювала, а була прекрасна.
Дві сестриці не лінились, до сходу вставали,
І з сестрою поділились, на посаг не малий.
Щедрий посаг надбали молодій сестриці,
Щоб вона не мала, за що на них злитись.
Не злись передчасно, золота жар-птице,
Усе прийде вчасно, до тебе, царице.
Золотоволоса, люба, мила Осінь,
Не жди срібла в косах,
А скоріш покрий волосся золотим колоссям.
Доки не застигла в твоїх жилах кров,
Знайди свого милого, єдину Любов.
Де ти, де ти, доле?
Де ти, озовися?
Візьми мою волю,
В серденько вселися.
12.09.2004
Любов Павлюченко
Кіровоград
|
