Я знаю дві сили у нашому світі.вони дивовижно-несамовиті
Можливо для тебе пуста ця розмова, та я про них тільки говорю й говорю
Вони дуже різні, із різних світів. Я навіть не знаю чи Він їх створив
Існують окремо. Та разом то диво- безмежно-шалене, крилато-безкриле
Про першу скажу, що вона то-стихія, солена, хвилююча, нестримна хвиля
То тиха й прозора немов невидимка, то дика мов буйвол, мов зраджена жінка
Її то шанують і боготворять, то бьють, клянучи, і плюють....та навряд
Їй це заважає.До нас їй байдуже.Сама собі ворог, сама собі друже
То рай для романтиків.То є мій рай. Нехай тільки скажеш не так, почекай
На її причалах русяве волосся, ти сильний юнак заплітаєш в колосся
Цілуєш так палко і не відпускаєш, на її просторах не любиш...кохаєш
Тепер зрозумів чому я так горовю...бо справжніх коханців народжує...море
А друга річ- то не матерія звична, лунає із горла, прямує у вічі
Теж може леліяти, може вбивати. Не птаха, як вилетить, вже не спіймати
То цінність, то скарб, у ній сила народу. Без неї ми тіні незданні на шкоду
П`янка, соло`їна, барвиста, чудова. Скажи українцю, хіба ж це не мова
Скажи українцю, як інша так може,вбиває-не вмерти, так пестить аж млосно
Хіба ж wunderschon, bello, beauty, Hermosа зрівняється з словом "прекрасне" у прозі
Відкрию тобі я один із секретів, що бачать у снах всього світу поети
На березі чорного моря щоночі, вони солов`їною про щось щебочуть
|
