Дивний виклик прорізує шию,
стікає по краплі навколишнє диво.
Насправді, я ще не знаю що вмію.
Мене оточує панорамне мило.
Таке відчуття що околиці луснуть,
До цього моменту залишилось трохи:
Всього один подих, один крок на зустріч.
Когось затягнуло у царство без моху.
Я вмію стріляти словами на милю,
Влучаю завжди ідеально не в серце.
Твоє відчуття недостачі не смію
Чіпляти нічим. А думками тим більше.
Ти хочеш почути від мене неправду,
А може я знову не так зрозуміла.
Заплутані руки, дороги. Аграрну
Політику ти розкладаєш невміло.
Мій шепіт, мій голос та тембр від серця,
Влучаю лише у свою хворобливість
уявного світу, та тахікардію.
Мене розтлумачують нерви та щирість.
Ти знаєш, забудеш та знову згадаєш.
Все в цьому світі залежить від сміху.
Єдине, можливо, чого ти не маєш -
мій подих, мій спогад, моє розуміння.
04.01.2011
|
