Покалічена доля одна
Гола душа, мов нежива
І в очах не видно дна
Роз*їла тіло кропива

Змучена спрагою плоть
Мовчать зморені очі
Кажуть - пісню заводь
А в неї безсонні ночі

Тяжке житття спіткало
Нічого не хочеться робить
Біда надією плекала
Відчути щастя, хоч на мить

Боліло серце за життя
Чи Бога в світі вже нема?
До чого ж тепер їй те каяття
Коли вона зосталася одна

Плач воліє смутком
Серце знову полихає
Гордиться тим здобутком
Що щей досі вона кохає!