Кімнати-пустки. Батько вмер.
А мати евакуювалась.
Щемить у серці. Відтепер
життя назавжди розірвалось.

Хто ходить тут? Невже це я?
Лунають незнайомі кроки.
Рука знімає не моя
з полиці книжку. На всі боки

хтось роззирається, мов гість.
Цього я, безперечно, знаю.
Він той, хто мною був колись!
Бездумно квіти поливаю…

Де брат? Родина брата де?
Ось стіл – ми на свята збирались
за цим столом. Вгорі гуде.
Бодай скоти ті підірвались

на власних бомбах всі разом.
Бодай поглинула їх прірва.
Ненависті ковтаю ком.
Думки, немов шалена злива.

Клянусь: хто згинув чи вцілів,
хто як порубана калина,
одне ім’я несуть з двох слів:
Непереможна Україна!


20.03.2022.