Старе фото

Згадала давню зиму ту, коли
Ми з ним удвох щасливими були.
Він грів мої долоні у своїх
І подихом здував з обличчя сніг.

Горіли щоки від морозу й слів –
Палких, жаданих, з потаємних снів.
І поцілунки перші боязкі
Були безмежно ніжні і п’янкі.

Де він тепер, не звісно це мені.
Можливо, вже давно – на чужині.
Та згадки світять із буття пітьми –
В моїх думках він кожної зими.

2020