Замете хуртовиною стежки,
Де кохали-любились,
Та щем
Не відпустить тіх спогадів рештки,
Ностальгуючи нас ще і ще.

І вражаючі, Божі хвилини,
Що пройдуть з нами крізь забуття,
Забринять урочистістю гімна,
Що в кохання вдихнув почуття.

Лине туга самотнього серця
Крізь кладовище поневірянь.
Болем капають миті в відерце,
Не вгамовуючи сподівань.

Юність – наша наснага джерельна!
Не відпустить, не зрадить, не вб’є.
Це – наш стрижень у світі пекельнім,
Гола відповідь нам, хто ми є.

І тому, - кожен крок у Безмежність
Світлом Юності сяє крізь час.
Спогад цей надиха і бентежить,
Береже і підтримує нас.

Острів старості в вирі несталім
Зберіга насолоду Душі…
Чари й світ, що колись хвилювали,-
Змарнували мільйони в гроші…

Все в проклятті твоїм: "Не гріши!"