Знов весна

Земля цілющу п’є відлигу,
позбувшись мéртвенного сну.
Ріка крихку ламає кригу
і грімко мчить в далечину.

Пташине братство прудкокриле
завзято, жваво гомонить…
От тільки серденько – безсиле
природи розквіту радіть…

«Гіркий талан, – зітхає мати.
– Бринить весна, а ти, мов тінь.
Дівчат гарнесеньких багато.
Синочку, ту, заміжню кинь…»

1979