1.
Б’ються в путах стоустих туманів
Срібнострунні відлуння жаги солов’я,
Як в полоні сопілки колотиться й в’яне,
Зламом гілки обрушена в сповідь верба:

«Розриває кайдани кори він,
Серцевину він цноти виймає з гілля —
Полетіла б за ним, та в корінні
Розкрил віття судомою глина звела».

2.
Упившись голосом сопілки,
Шукала душу Лукаша —
Печаль відчахнутої гілки
За рідним деревом знайшла.