З весни до осені лиш сапки сарабанда,
До пари — менует лопати навісний.
І стигне клавесин в устах пустого жбана.
Рубіни мозолів рубцюють рвані сни.

Лукавства луком вигнулось каре карети:
Гора цих гарбузів — гарби лиш горб гнучкий.
З подушки фею сліз не вичаклують злети —
Ніч без'язиким дзвоном бовтає думки.

В долонях самоти холодний попіл звичок —
Як гаряче горіли юності вогні...
Розбитий долі кришталевий черевичок?
Де ж забарився принц на білому коні?..