Самотність. Від скелі відірвана брила — Падіння тривожний нав'язливий згук; І вічне відлуння, як пам'ять про схилу До низу тяжіння — обличчям об брук...
Як присуд — довічне падіння в провалля, Як милість — благання довічного дна. Для всіх є небес десь яса пекторальна, Для мене — падіння без дна. Глибина...
Я все намагався вертатись додому, Та дому ні разу не зміг упізнать: Завжди так буває — вертатись додому Однаково в ким занехаяний сад.
Назвав хтось падіння без спротиву вільним: Всього то і волі — від даху до дна. Я волі цієї шаленим похмільним Ковтком поминальним упився сповна.
Гонитви за спокоєм замкнене коло — Самотність — розіп'ята вічністю мить... Оманлива радість високого болю Осінньою піснею в серці ще-мить...
|