Пісенна спрага журиться в душі.
Їй сумно й дуже хочиться на волю!
Та тільки хто цій спразі справжню долю
На цій планеті щедро залишив!
І ненаписані змагаються вірші
За клапоть чистого із зошиту папіру,
А хто ж їм, бідолашним, дав цю віру,
Що і віки для них ненищівні!
Але життя жорстоке і тому
Сама читаю їх і всі горну під крила,
Хоча, можливо, є в млина вітрила,
Й тому я виклик уей із радістю прийму!
В моєму сердці іноді дощі,
Та навіть в дощ воно як сонце сяє,
А після цього, як відомо всім, буває,
Веселка радісна в моїй сумній душі,
Й тому я зараз знов пишу вірші -
Ніхто не знає, як у світі буде
Чи буде хто читати або чути,
Та в мене є що людям залишить!