«Нехай же спалять цей жмуток і приведуть для нас безрогу руду корову». (Скела «Вигнання дессі»)
Колись читаючи скелу «Руйнування дому Да Хока» я подумав, що король Кормак Довга Борода (що по суті так і не став королем Уладу) був дуже самотній – як і кожен ірландський король. Бо навіть ті, хто помирав за нього помирали за ідею, за свій клан і своїх родаків, а король був для них лише абстракцією. І подумавши так я написав ось це:
Дві тисячі літ* Вітер ставав крижаним, Як торкався леза меча Короля королів – володаря Ерін. Дві тисячі літ Ми шукали дзвінких істин серед блиску мечів, Шукали ключі До найбільшої таємниці Землі – Темної як глибини пагорбів Круахана, Терпкої, як терен зі скель Слів Ліг** – Таємниці смерті. Дві тисячі літ королі – Бородаті герої широких мечів Шукали правди в бою – Правди королів***, Коштували воїни сніг, Що був на смак як вино, Шанували вогонь і бенкети, Дерева й світанок, Місяць і вітер. І тільки себе – Себе ми втратили У цих нескінченних пошуках, Не схаменулись, Коли прийшли із-за моря чужинці І поневолили нас.
Примітки:
* - це я рахував з часів правління короля Тігернмаса мак Фоллаха (1209 – 1159 до н. е.) до часів правління Бріана О’Нейлла (1258 – 1260). Звичайно, виходить більше двох тисяч літ…
** - колись там зобразили на скелях велетенських напис Eire, але той напис давно змив дощ, сніг і вітер…
*** - це я про те, що в Ірландії називають «fir flathemon».
|