Вже чути легкий шепіт під ногами.
Він наче б то співає разом з кроком.
І пісню цю Земля співа щороку,
І грає небо диво-кольорами.
І зронять хмари сльози віковії.
І вмиє поле стомлене обличчя.
А місяць зазирне в орзера-очі,
А ті сором’язливо схилять вії.
І так сердитий заридає вітер
З гілок дерев зірве останнє листя.
А на калині, мов рясне намисто
На ягідки перетворились квіти.
І знов Земля розтерзана і боса,
У небо ключ злітає журавлиний
І знов над простором журба, як пісня лине
А звідусіль лунає: Осінь...Осінь...
|
