Засумувало сіре небо
Безкрає, величне, як очі у тебе
Засумувало за теплом і за весною
Як моє серце за тобою.
Хоть ми бачимся часто,
Та все чомусь невчасно
Тільки поїдеш, - серце зразу ж сумує
Хто почуттями моїми жартує?
Фіалка моя неповторна
Красива, тендітна, гаряча, невтомна
Ти оазис в пустелі одноманіття
Засніжених гір, чисте повітря
Рік бурхливих веселі води
Сонце, лиш нікчемна подоба твоєї вроди.
Блиск твоїх очей – це сяйво тисячі зірок
Ніжність погляду, як сміх маленьких діточок
Ти наче найпрекрасніша у світі квітка
Що серця чарує непомітно
Боязко торкнутись, погляд не відвести
Хочеться лиш серце вирвати з грудей, -
Тобі віднести
А не насолоджуватись мовчки і страдати
Що моя навіки знати
Але боятися утрати,
Зіткнення із заздрістю, обманом
В серцях у вурдалаків серед нас
Тепер у світі панівний їх час.
Біль, страждання, невимовна туга
Не вір, знайшовши собі друга
А вір лиш їй одній
Що в серці поселилась, лише тій
Фіалці неповторній польовій
Серце теплотою їй зігрій
Щоб навіки вкорінилось в серці
Найпрекрасніше із почуттів
І ніякий шторм зруйнувати його не зумів.