Лишних троп не ищу. Не стремлюсь в день минувший.
Меньшей суммой шагов выверяю свой путь.
Каждый шаг – только миг, вечность чуть отщипнувший,
Где под скальпелем слов обнажается суть.

В мире палой листвы чувства скачут, как белки.
Сокращаю я дни в милосердии тьмы,
Где любовь сорвала с циферблатов все стрелки
И вонзила их в сердце грядущей зимы.

Лишь не главные в жизни отзывчивы с нами…
В пылких строфах свою избываю мечту…
В платоническом пекле блуждаю кругами…
Капли красных слезинок сквозь дум чистоту…


Оригинал

Червоні сльозинки

Не затримуюсь там, де не можна спинитись.
Не заходжу туди, куди можна не йти.
Кожен крок – лише мить, затасована в вічність,
Де під скальпелем слова твердіють грунти.

Крижаною водою чи листям опалим
Я скорочую дні в милосердній пітьмі,
Де кохання з годинників стрілки зірвало
І всадило у серце наступній зимі.

Другорядні обличчя – по-справжньому теплі…
Неприсвячені вірші – прозоро-палкі…
Довгі кола блукань в платонічному пеклі
І – червоні сльозинки крізь чисті думки…