Сонет

В заметених стежках серед пітьми
Весну шукала вкритую віками
Засніжену із рук моїх прийми
Вона така вже сама, як і ми
В житті, неначе в книжці з сторінками.

Вона повернеться тепер, як і завжди,
Відчинить вікна царською рукою
Коли? – Не знаю, може з середи
Та я не матиму без неї супокою.

Бо ти і є весна з душою, як роса
Й мені не жаль, повір, що я живу тобою…