* * *
Сосед Сафович Левка, альтер эго: Ровесник, одноклассник и «нацмен». Плюс однокурсник в техникуме, ergo – Наперсник, соучастник перемен.
Мы в связке второкурсной залихватской На практике шарашились в пыли… Прошел со мной и по стезе солдатской, А далее дороги развели.
Когда крутили гайки на Теличке, Не выдержав разлуки, я сбежал На Киевскую к русой той косичке… Ты спас меня, начальство убеждал,
Что изгонять меня неблагородно… За практику мне только снижен балл, Но техникум закончил я свободно – И по судьбе достойно пошагал.
В дни школьные оставшись сиротою, Ты испытанье бедностью прошел С достоинством Едва ли жизнь простою Была в семействе без кормильца… Стол
Был очень скуден, гардероб – подавно, А впереди был выпускной наш бал. Директор школы отличился славно: Тебе костюмчик свой презентовал.
Отличный -- синий... Пусть ушедшей моды, Но ткань была отменно дорогой. Директор офицерской был породы, Вахнюк, ребячьей не любим толпой,
Но поступил сообразуясь с долгом... И будет в нашем сердце не забыт... На Киевской подвал под первым домом – Взросленья твоего суровый быт...
Ты стойко из подвала выбивался. Заочником закоечил общетех, Снабженцем на «Легмаше» обретался... Авто, квартира... Вроде бы успех...
Но греза о земле обетованной Преображалась постепенно в быль... Был эпизод необъяснимо странный: Украли у тебя автомобиль
Буквально за неделю до отъезда... Обидно, горько, жаль его до слез... Найти, в какое затащили место, Возможно: не иголка... Вот вопрос:
Кто из властей сыграл с тобой без правил? Вор явно в курсе: времени на то Режим тебе советский не оставил, Чтоб отыскать пропавшее авто.
Ты плюнул и уехал... Вспоминаю, Как ты меня в столицу провожал... Последние минуты... Я читаю Прощальные стихи... Я уезжал
В студенты... Был конец шестидесятых. Пора свершений наших и надежд В нас, долг отдавших Родине солдатах. Я первым укатил из наших мест,
Несть числа обидным инцидентам: Уводят «тачки» воры из ГАИ... Разбросаны по разным континентам Сегодня одноклассники мои...
* * *
У мене – шостий «В» в гостях – Побачить хвору закортiло... На Ленiна у Чернiвцях Сiмейства нашого квартира.
Я запевняю учнiв: вже Готуюсь, незабаром буду. Прийшов i хлопець той. Невже Цiкавить щиро, чи застуду
Перемогла? Вiн мовчазний, Весь сам в собi, якiйсь незграбний, Похмурий та непоказний, Та соромливий, не нахабний...
Я пропоную взять книжки. Вiн пiдiйшов до етажерки. Книжки вiн вiзьме залюбки. Вони для нього як цукерки
Яку ж вiн вiзьме? «Газiнур» -- (Герой татарського народу)... Взяв книжку, встав пiд абажур... Вiдкрив – i посмiхнувся зходу.
-- Цiкаве щось побачив? -- Так: «Мiн сiне яратам...» -- на мовi Татарськiй... Знаю ще «кунак»... Пicенне щось луна у словi... –
Минуло пiвсторiччя вже... Його життя -- рядок i рима. Вiн пiсню склав нову... Невже? Татарська дiвчина Зарина
Прославлена навiки в нiй. I бачу фразу ледь знайому, Здобуту в книжечцi моїй Усього пiвсторiччя тому...
Зарина
О, соле мио, -- душа-синьорина, Вы восхищаете слух мой и взор. Голос – серебряная окарина, Что мне сулит нежных уст приговор? Вы – неразгаданная викторина, Нечеловеческая красота. Что-то мне шепчете? Имя – Зарина? Встретились с вами в пути неспроста... Припев: Пройду по городам, По морю поплыву. Мин сине яратам – Пока люблю – живу. Счастливая звезда Ведет к святым вратам... Зарина, навсегда -- Мин сине яратам. Губы твои – лепестки розмарина. Спелыми вишнями блещут глаза. Имя – как солнце – Зарина, Зарина, Лик – чтоб копировать на образа. Кожа твоя – аромат мандарина, Тело – весенний букет орхидей. Сердце стучит мне: Зарина, Зарина, – Счастье возносит над миром людей.
Припев.
Цiкаво склалися дiла.... Та це пiзнiше . Значно. Поки – Ось, тiльки що – вiйна прийшла – Сороковi кривавi роки...
I я, одержавши диплом, А з ним – призначення на захiд, Не їду в Акерман. Добром То б не скiнчилося. Гроза вiд
Кордону стрiмко йде на схiд... Я – вдома, у селi, з батьками. Повинна вiдпочити вiд Напруги iспитiв. Хто б нами,
Випускниками тяжких днiв Опiкувався молодими? Тепер вiйна, хто як зумiв, Влаштовуємося самi ми....
Звернулася до облВНО. Завкадрами Григорiй Данич: -- Диплом i вкладиш!... Вже давно Вiдмiнниць не було.... Ось, бачиш:
Хоч i без досвiду – беру! – Учити укр. лiтератури – У старшi класи... -- Добре! -- Тпру! Iще не все. Швидка з натури?
Дослухай! П’ятий –сьомий клас Iще навчатимеш рос.мови... Тепер поздоровляю вас, Учителько! Напоготовi
Одначе будьте у селi... – Так, доля – як двуликий Янус... Ще станцiя в напiв-iмлi... -- До Бiлоярiвки дiстанусь
Цим шляхом?... – Вийшла на перон В Амвросiївцi. Поїзд швидко Сковзнув... Райцентр в ранковий сон Занурився... Куди – прикидка... Ось жiнка. I її вагон У мряку вигнав... -- Крокувати Тут небагато... У район По справi? -- Учителювати
Почну у вашому селi… -- I я – учителька! -- Чудово! – -- Не дуже. Часом люди злi. Бо позасудово раптово
Ув’язнений мiй чоловiк. Дтректор школи зневажає, До кабiнету й на порiu – Боїться дуже – не пускає:
Мовляв, зашкодити йому З лишенкою контакти можуть... Синочкiв двоє є в дому. Покаранi й вони... За що? Жуть... --
Мене директор той зустрiв I доброзичливо й привiтно. До голови колгоспу звiв.— Що той не згоден – непомiтно) –
Охоче на квартиру взяв. Вiн сам з дружиною працюють, Я i донька- - домашнiх справ «Начальники»: нам не готують
Дорослi їжу. Навпаки: Ми з Iрою – двi куховарки. А воду носимо з рiки. Я i школярка, ми – товарки.
Вона – у восьмому. Менi – В десятий клас iти уперше. Хвилююсь? Хтось казав би: «Нi!» Я – «Так!». Та щось в менi уперте
Пiдштовхує. Смiливо в клас Вступаю. Учням по сiмнадцять. Два роки роздiляють нас. Так, вчительцi лиш дев’ятнадцять.
Заходжу. Чемний клас встас. Якi ж вони дорослi, Боже! Не вiдступаю – не дає Кураж... Це хвлювання схоже
До «Наймиччиного»... Дебют Сьогодняшнiй – вiн бiльш важливий, Нiж той, на сценi... Та не вб’ть, Гадаю, учнi… Боязливiй
Поваги не завоювать. Та я ретельно готувалась I знаю свiй предмет на «пять».... Уважно слухають... Вдивлялась
В їx очi... Сприйняли всерйоз. Я їх з програмою знайомлю. I початковий зник невроз. Вiщаю чiтко, не картоплю
У ротi жмакаю... Усi Їм назвала програмнi твори. Вони записують – мерсi! -- Читайте поступово! – Взори
Хлоп’ячi на собi ловлю – Випробування додаткове. Та є мета – перетерплю. Воно – у принципi -- здорове
Вiдношення цих парубкiв. Одначе я змiщаю фокус. На Котляревського... Летiв Урок... Мiй цiнний бонус –
Фiнальний: -- Запитання є? – Пожвавлення – пiднесли руки... Вiдповiдаю... Що ж, моє Хрещення крейдою – науки --
Шкiльне обидвi прийняли: Чутливiша педаґоґiчна – Вiд серця серце запали – Змiстовнiша – фiлологiчна.
Гадаю, перший свiй урок Я пролвела у класi добре. Фронт наближався. Учнiв – (шок!) -- Радянське воїнство хоробре
З урокiв узяло копать Окопи в полi i траншеї. Наказ: на цi роботи брать Лиш старшi класи... Привілеї
У першого – по сьомий клас. Вони навчаються нормально. Допомагали в полi раз Збирати помiдори... Схвально
Їх допомогу оцiнив Колхосп. А з заходу тимчасом Женуть худобу... Завинив Чим скот? З коровами йдуть разом
Доярочки i пастухи. Недоєнi корови плачуть. Страждають за чужi грiхи. Так гiрко було чуть i бачить
Це горе? Як їм пояснить Навiщо людям тi знущання? Нi їcти не дають нi пить. Ревуть корови... Це благання
Не мучити худобу... Ми Тiкаємо на схiд. Вiзочок У голови j кiнь… З людьми Йду й я. Неважкий мiй клуночок
На возi. Люди пiшки йдуть. Крiм одягу взяла лиш твори Нєкрасова у довгу путь. Женуть худобу... Горе, горе...
Шляхами польовими йшли. Загарбницькi аероплани Нас легко знищити могли. Та у ворожi, видно, плани
Не потрапляли ми в цей час. Нам серце краяли корови. Череди гнали близько нас. Якicь напевно аж з Молдови.
Коровки мукали до всiх, Просили слiзно подоїти. Так боляче, неначе грiх I на менi той. Скiльки жити
Менi вiдмiряно, той бiль Забути серце не захоче. Молочний у степу кисiль – Озера... Аж хотiлось очi
Заплющити – така бiда – Тi молокоймища у полi. Де брати сiно? Де вода? Та посувалися поволi.
Чому не можна їсть i пить? – Корiвки муканням питали. Допомогали подоїть Селянки, що корiв стрiчали
В селi... А в полi?... Далi йшли, Надоєне в рiллю зливали... Те, що доїли у селi, Принаймнi у колгосп здавали....
Ми йшли за возиком на схiд З сiм’єю голови колгоспу. Зi мною йшла – згадати слiд – Колега Надя – (дбає хтось, бо
Вона прямує на Кубань, Там Надiни батьки.... Я – з нею...) -- Хазяїн возу, здоровань, Звернув на пiвдень. Там з рiднею
Планує бути у селi. З Надiєю свої клуночки Взяли, на станцiю пiшли, Знайли в вагонi два куточки...
Нарештi ось вона – Кубань, Новокубанка... Ось садиба Батькiв подруги... Cкiльки знань Вiйна, ота всесвiтня хиба,
Менi так швидко додала Про географiю принаймнi Й людську жорстокiсть... Провела В батькiв Надїї днi в негайнiй
Потребi cерцем вiдпочить Вiд баченого в тiй дорозi. З тим тягарем не можна жить. Вразливе серце у загрозi
Удару... В хатi, як своя, У всiх допомагаю справах. Кубань – прозора течiя, Вода – чистiсiнька! У стравах
Використовуємо, п’єм I не боїмся отруїтись. I я з Кубанi день за днем Ношу ту воду, щоб напитись
Могла корова перш за все... Звернулась у райВНО... Невчасно: Жовтневi днi – нi те нi cе... Посад немає в школах, ясно...
Одначе пощастило. Шлють Мене до Хуторка, що поруч З райцентром... В селищi живуть Робiтники... -- Тепер – лiворуч!...
Праворуч!... – Повела мене До Хуторка моя подруга. -- Сестра тебе не прожене. Вiйна – це наша спiльна туга.
Воює Вiрин чоловiк. У хатi дiти i cвекруха. Родинi трохи допомiг Солдатський атестат... Напруга
Подвiйна в кожному життi... – Сестра Надiї Вiра каже: -- Живи у нас, куди ж бо йти? – Що далi – то життя покаже... –
Й зажили разом, як сiм’я. Бабуся готувала їжу, Первинна бо матерiя I iпостась голодну, хижу
Потрiбно догодити в нас. А Вiра носить повнi кошi З базару... Я крокую в клас Де заробляю певнi грошi –
Усi хазяйцi вiддаю... А в класi... Там моє духовне Ceбе являє, всю мою Знаходжу долю там, там повне
Високе втiлення душi… -- У п’ятий-сьомий клас рос. мову Йди викладать – i не грiши! – Вважаю мову за основу
Навчання, долi, мрiй, усiх Iдей, натхнення i здолання... Це ясно... За який же грiх Менi i класне курування
Доручено вести? А клас... -- Я визнаю: найгiрший в школi. Та сподiваюся, що в вас Щось вийде з ним... – Таке у долi
Нове випробування. Я Беру години педаґоґа, Що вiн пiшов на фронт. Моя, Виходить, доля – якомога
Солдата краще замiнить. Шкода, що досвiду немає, Не вiдаю, що й як чинить... Хто довго голову ламає,
Одначе, винайде якусь Програму... Перша зустрiч з класом... -- I враження? -- Ще розберусь. Не монстри... – Вирiшила разом
Iз учнями iти вперед, Не вiдокремлюючись зовсiм Вiд них... Характери – не мед... По-перше – дисциплина... Потiм...
Та як це перше подолать? Брак досвiду як педаґоґа. А коли власний пригадать Шкiльний свiй досвiд? Допомога
У ньому знайдеться... Отож, Що буде першим кроком класу До нових обрiїв? Даєш Щось незвичайне, щоби масу
Iнертну разом сколихнуть! Ось: треба їх пересадити: Дiвчат – до хлопцiв. Вiрна путь! Та з ким кого – як розсудити?
В суботу – збори. Хай актив Виршщує – вiн краще знає, Хто з ким дружити б захотiв.. Є староста. Напевно має
Серед своїх авторитет. Є також голова загону I ланковi… Ми тет-а-тет Притримуємося закону.
Вiн припускає: хто кого Охоче сiпає за кiски, З тiєю й посадить його... Ретельно проглядаєм списки:
Симпатизує хто кому? Намалювали схему класу. I заперечень не прийму, Передбачаючи їх масу.
I ось ця схема мiж об’яв На стендi – приверта увагу... Хлопчина перед стендом став, Замислився... Його «вiдвагу»
Бешкетувати розклад мiй Вже перетворює в щось iнше. Менi цiкаво вже й самiй, Що може скоїтися... Вiн же
Себе не розумiє сам. Iще не звик до спiлкування З дiвчатками... А тат i мам Пiдтримка буде – сподiвання
Таке в душi моїй живе... Вивчає клас ретельно схему: А як не приймуть те нове? Опорним каменем в систему
Моїх педаґоґичних дiй Оця реформа перша ляже... -- Не хочу з ним! Вiн ворог мiй! Не будеш тут сидiти, враже... –
Чи «ворог» теж протестував? Нi, був збентежений лиш трохи. А на протест реагував Занепокоєно... Епохи
Приймаючи моєї старт, Радiє поки пiдcвiдомо. Вiдмова дiвчинки – не жарт, Крах сподiвань – i нерухомо
Стоїть з образою в очах... -- Ходiмо! – дiвчинцi. Виходим. Тимчасом «ворог» вже зачах. -- Чим завинив пацан? – З погордим
Жiночим поглядом вона: -- Вiн сiпає мене за кiски! -- Вiдповiдає... -- Дивина! – -- Ще й на уроках шле записки,
Вiдволiкає... -- Ось уже Вiдволiкать тебе не буде – Я обiцяю... – Протеже З надiєю дивився... Люди,
Ви неуважнi до дiтей. Чому хлопчиська бешкетують? Бо чуючи в собi людей, Вони себе репрезентують,
Як вмiють... Вчасно їх навчить Себе красиво подавати, Шляхетно, тобто гiдно, жить Повиннi власнi мама й тато,
I церква, i держава... Всi… А я лиш вчусь, як треба вчити У вивiрчинiм колесi Cтартую, щоб у ньому бiгти,
Можливо, до кiнця життя Пiд дахом Хуторської школи... Я хоч доросла, та... дитя. Де досвiд взяти? Я поволi
Навпомацки iще iду. I так потрiбна перемога. Помилки заведуть в бiду. Тому й стараюсь якомога
Докладнiше переконать Мiй шостий клас, як необхiдно Невихованiсть подолать, Щоб дружно працювать i плiдно.
Затримала подовше клас У понедiлок пiсля школи. Пересадила. Галас згас. -- Iнакше ми тепер нiколи
Сидiть не будемо. Цей наш Сумiсний крок -- у краще завтра. Вiдставимо розгардiяш. Майбутнього нам сяє ватра! –
А у вiвторок хлопчакiв Я залишила пiсля школи. -- Я бачу в вас чоловiкiв, Вiдважних, сильних, гiдних долi
Високої... Отож ведiть Себе, як славнi мушкетери. По-перше, галстук. Не кладiть В кишеню – це ж ваш прапор, пери! –
-- Якщо ми мушкетери – мсьє! – -- А мсьє штани завжди прасують. -- Щодня? -- Щодня! Iще не все. До мушкетерских ший пасують
Чудово бiлi комiрцi. -- Щодня їх доведеться прати, Ганчiрки недолужнi цi! -- А потiм знову пришивати.
У мушкетерiв – переляк? Хiба можливо: мсьє ледащi Й лякливi? -- Ну, не зовсiм так... -- Я вiрю: в школi ви – найкращi!
Не пiдведiть же даму, мсьє! До речi – i пiдстригтись треба. Ви виконаєте усе – До вас, до кращих – як до неба,
«Гвардiйцям» iншим не дicтать! -- А що ж, ми зробим, нам не важко... -- А на уроках працювать? А не бешкетувать... – Затяжка
Була iз вiдповiддю.... -- Мсьє Крiм того ввiчливi i чемнi З дiвчатками... -- Iще не все? – -- Життя складне... Кому приємнi
Неввiчливi й нечемнi? Вам Такий учитель до вподоби Мiг бути? Сумнiваюсь. Сам Себе вiд хамської хвороби
Повинен кожен лiкувать, А особливо – мушкетери. Час – ви розумнi – починать – I ви вже стартували, пери!
Про що тут мовиться – секрет. Нехай здивуються дiвчата. Що вирiшили тет-а-тет – Нова епоха розпочата.
-- Ну, що – умовились? -- Авжеж!... – Вci днi наступнi всi перерви – Я в класi. I немає меж Напрузi серця... Грають нерви
Тремтливий болiсний танок... Оце був перший пункт реформи. Який я витягла урок? Якщо робить не для проформи –
Вiдповiдально, чесно, то Пiдтримка неодмiнно буде. Це – як у цирцi шапiто, Як у бою... Та, власне – всюди.
Не можна тiльки гальмувать. I я продовжую атаку. -- Щоденники мерщiй зiбрать! – Отут i справдi з переляку
Свiдомiсть втратиш – єралаш! Вони вiдвикли заповняти Щоденники. Наступний наш Крок буде: знов актив зiбрати.
-- Ось: старостi переписать Оцiнки за останнiй тиждень! Вам, ланковi: не нудьгувать: Берiть цi «кондуїти» лишень --
I за минулий розклад в них Внесiть i на наступний тиждень. Це – для взiрця, щоб учень мiг Щотижня з ним триматись врiвень. --
Оцiнки внесла в них сама I розписалась. Так I буде Щотижня. Начебто нема Цiкавiших занять. Та люди
До дiсциплiни лиш тодi, Коли контроль постiйний, звикнуть... -- Батькам щотижня ось сюди Свiй пiдпис ставити! – Уникнуть
Контролю неможливо. -- Ще: Коли учитель викликає, Несiть щоденник! Зборище, Я сподiваюсь, вiдкриває
Нову эпоху це? Тепер Знання й оцiнки будуть кращi? I кожна мiс i кожний сер Не будуть в школi як ледащi
Вже шельмуватися? Бо ми – Я впевнена: найкращi в школi. -- Менi потрiбно, щоб самi Сказали учнi це.... Нiколи
Нiхто не зможе опустить Тодi з цiєї їх вершини. Як тiльки звикнуть гiдно жить. Менi ж не можна бiг машини
Й на цiй вершинi гальмувать. Задумала батькiвскi збори, Назавжди iмiдж щоб зламать Поганий класу, зняти шори
З усiх. По-перше, з нас самiх. I на перервах коридори Всi загудiли: будуть в них Незвичнi, унiкальнi, збори,
Де будуть учнi i батьки – Переосмислила все за нiч... -- Макаренкiвськи острiвки? -- Цiкавиться процесом завуч.
Пiдтримку необхiдну вам У пiдготовцi обiцяю I неодмiнно буду сам. Нелегко влаштувати, знаю... –
Фiналом зборiв – на десерт -- Запланувала винятково Своїми силами – концерт, Де головне – художнє слово.
Ми почали заздалегiдь Велике шоу готувати. Хто хоче у врочисту мить Батькам шевченкiв вiрш читати,
Крiзь конкурс спершу мав пройти. В концертi кращi вiзьмуть участь. Хай прагнуть досягти мети. Ключ в словi «кращi»... Неминучiсть
Реформи у мозках дiтей I перспективи на майбутнє – З них гiдних виростить людей. Це розумiння вже присутнє
I в учнях класу i в батьках. I зацiкавленiсть велика У шоу: -- Вмiю на руках Ходити... -- Ну, а я – музика!
-- А я умiю танцювать... – Складається цiкаве шоу... -- Потрiбно заiнтригувать Батькiв, а разом з ними школу,
Тому нiхто не може знать Програму нашого концерту. Балаканина попсувать Смак може свiжого десерту... --
На збори всi прийшли батьки. Їм ланковi доповiдали Серйозно, чесно... -- Маяки В нас тi i тi... – Не називали
Одначе прiзвищ тих хлоп’ят, Хто не блищить iще в навчаннi – Я так навчила. Буде лад: Тi червонiли... Є всi данi
Для вiри: кращими й вони Небавком стануть. Неможливо Ганьбить батькiв. Дочки й сини Це розумiють... Вiв дбайливо
Цi збори староста, концерт – «Начальник» пiонерський класу. Ще й свiжа стшнгазета вщерть Батькiвську i учнiвську масу
Так емоцiйно завела, Наелектризувала вельми, Бо новорiчною була. На нiй чудову акварель ми
Яскраву бачили: снiжок, Зiрки, ялинка, сани, конi... Про рiк наступних перемог Веселий вiрш... А в мене скронi
Вiд хвилювання – як вогонь... Та я й не вiдкривала рота... Так добре – Боже оборонь! -- Макаренкiвська ця робота, --
Наш завуч так пiдсумував, -- Вже наслiдки дала помiтнi. Я б вчительку поцiлував, -- Сказав, -- за цi зусилля плiднi… --
А вiд батькiв менi – букет I щирi оплески вiд учнiв... З собою потiм тет-а-тет Я переборювала сумнiв:
Чи хисту вистачить i сил Вести мiй клас на тому рiвнi Надалi? Хуторок... Навкiл Лани кубанськi, що подiбнi
До наших... Є у Хуторку Евакуйованих – чотири. Всi з України. На вiку Нiде б нiколи балансири
Доль нам би стрiтись не дали. Бо я зi сходу України – Її донецької землi. Та жертви рокової днини --
Вiйни i Загер, Гутентаг – Вигнанцi долi з Cтанiслава I Галя з Києва... Отак Неначе особиста справа
Нас виштовхала в Хуторок, Та, земляки, себе рiднею Тут почуваєм. Час тривог Зiбрав нас на Кубанi. З нею
Зрiднила доля назавжди... Гуляємо поза домами. Пан Юзеф сумно: -- Час бiди – Передчуття: дитинi й мамi,
Моїй дружинi, Станiслав, Запроторивший їх у гетто, Зненацька наче пеклом став. Молюся, та душа лiбретто
Склада їх долi лиш сумне... – Спитати, чом вони в розлуцi? Щось знову стримує мене. Йдемо по прикубанськiй луцi.
У кожного своя печаль. Мовчазно згадуємо миле... Вiйна. I бiль в душi i жаль. Потрiбнi надзвичайнi cили,
Щоб просто жити, як завжди... -- Заходьте, Лiдо, до лiкарнi. Менi самотньо. В час бiди Хвороби, що вiд карми – карнi
Кудись втiкають вiд людей. Я у порожнiм кабiнетi Один годинами... -- Дiтей Не можу залишити... -- Де тi
Бешкетники? Де трудний клас? Менi чудово працювалось. Вiдносини найкращi в нас. Вся школа дружно дивувалась:
-- Ваш попередник, педагог Досвiдчений i дуже сильний. А клас загнав його в куток. Тепер неначе дух живильний
Принесла дiвчина у клас Без досвiду, в неповних двадцять. Всi бачать: дiти люблять вас... – Та це не привiд, щоб вдаваться
До ейфорiї. Треба бiльш Посилити работу в класi... В пiддручнику шевченкiв вiрш По-українськи, щоби масi
Можливiсть дати – порiвнять З перекладним росiйським текстом. Поезiю Шевченка знать Повиннi всi… Делiкатес там
В любому творi -- для душi. Напам’ять кiлька їх на мовi Читаю... Серце, не спiши... Нехай красу у щирiм словi
Почують дiти... Завдання: Цей «Заповiт» учить напам’ять. Я пропоную навмання: Кого оригинальнi вдарять
Сильнiш рядки, сам «Заповiт», Його глибокий сум i щирiсть, Хай постарається як слiд Щоб вивчити на мовi... Милiсть
Повагу клас менi явив -- Хоч я була напоготовi -- Тараса взяв у свiй актив: Клас вивчив «Заповiт» на мовi.
Просили учнi ще читать На мовi вiршi. Я читала. Бажають ще й пiснi cпiвать На мовi. Я пообiцяла
Весною повести у лiс I там їх з голосу навчити... I ось – весняний бенефiс. Негайно нагадали дiти...
I на галявинi бринить «Садок вишневий коло хати» Тарасiв. Цю натхненну мить Нi з чим не можна порiвняти.
I «Дрiбний дощик...* забринiв. Вiднинi клас мiй буде знати Сердечний український спiв... Як добре, що колись спiвати
Навчилась в хорi школи i Пiзнiше – в хорi штституту. Тепкр – «бешкетники» мої Спiвають... Боже, як спокуту
Прийми наш колективний спiв, Якщо ми в чомусь согрiшили. Щоб тiльки ворог не зумiв Нас подолати... Так ми жили...
Галетна фабрика. Сюди Я влаштувала з класом вихiд... -- Галети, печиво?... – Ряди Печей... Мiж iншiх вигiд –
Ще й та: галети зберiгать, Нiж хлiб звичайний, значно легше I вiйсько легше постачать... -- Зкуштуйте! – Оглядiли цех вже,
Тепер продукцiї вiддать Нам пропонують перевагу. -- Дозволите почастувать? Галети, печиво... -- Та снагу
До ласощiв в моїй сiм’ї З дитинства не культивували. Галети бiльше у мої Вписались звички... Частували
Мене вже потiм в Чернiвцях Єврейською мацою учнi. Галетний пригадала смак.... I не яскравi i не гучнi.
Подiї скромного життя. Одначе щось i я корисне В тилу роблю для здобуття Звитяги... Є i мiй в cумiсне
Зусилля невеликий вклад. I ось напередоднi лiта Клас радо звiтував про лад В навчальнiй прaцi... Весь у квiтах
Наш клас. Святковий екстер’єр Вciх учнiв пlднiмає настрiй. -- Ми бачим наслiдки тепер...-- Фiналу-форуму сценарiй
Включав мiй офiцiйний звiт, Концерт. Спочатку заспiвали Воєнну пiсню. Нею слiд Концерт вiдкрити. Вiдкривали
Оскiльки всюди i завжди Цiєю пiснею концерти... А потiм хор на всi лади Почав про дрiбний дощик... Стерти
Не можна з пам’ятi той спiв Пiд акомпанемент гитари. Знайшовся той, хто цей мотив Акордамi пiдсилив... Чари
Мене забрали у полон. Я начебто у нашiй школi У Новотроїцьку... Цей сон Опанував душею, болi
Додав... Хор класу в Хуторку «Садок вишневий коло хати» Дав на замовлення... В кутку Сиджу ш почуття багатi...
А потiм слово голова Батькiвского взяв комiтету. Мене бентежили слова: Неначе на нову планету,
Мовляв, перемiстила клас Учителька прекрасно юна... -- Приймiть з подякою вiд нас... – Букет яскравий... А комуна
Як нагороду пiднесла Оздоблену шкатулку-книгу З проханням, щоби клас вела I далi у найвисшу лiгу...
Шкатулку й нинi бережу. Важливi документи, грошi Тримаю... I за ту межу Пливу, де спогади хорошi…
|