Над росстанью, в долине, у векового граба,
где одиноко хатка стоит белым-бела,
живут там дед и баба, и курочка им ряба
яичко золотое, наверное, снесла.
Там во дворе любисток и в цвете георгинки,
и вишни черноглазки стоят до холодов.
Качаются патлашки, под ветром, вдоль тропинки,
и утомленный аист спускается на дом.
Приходит чья-то кроха, её берут на руки.
А после долго-долго на приступке сидят.
Я знаю, дед и баба — это когда есть внуки,
а тут чужие дети шелковицу едят.
Дорога за порогом лежит, как за глазами.
Прошедшее уходит маршрутом золотым.
Оставшаяся сказка сидит под образами
и георгинки смотрят вдогонку, через тын...
...
Над шляхом, при долині, біля старого граба,
де біла-біла хатка стоїть на самоті,
живе там дід та баба, і курочка в них ряба,
вона, мабуть, несе їм яєчка золоті.
Там повен двір любистку, цвітуть такі жоржини,
і вишні чорноокі стоять до холодів.
Хитаються патлашки уздовж всії стежини,
і стомлений лелека спускається на хлів.
Чиєсь дитя приходить, беруть його на руки.
А потім довго-довго на призьбі ще сидять.
Я знаю, дід та баба — це коли є онуки,
а в них сусідські діти шовковицю їдять.
Дорога і дорога лежить за гарбузами.
І хтось до когось їде тим шляхом золотим.
Остання в світі казка сидить під образами.
Навшпиньки виглядають жоржини через тин…
|
