Останній сонет Гете (Вільний переклад вірша "Последний сонет Гете")
Немовби квіткови́й диковинний бутон, твоє вузлом із кіс увінчане обличчя. Моє буття тепер, мов чарівничий сон, наповнений краси античного величчя.
Коли ж нудьга бруднить твій боговидний лик, або печаль його, мов хмара, накриває, я в розпачі – бутон безцінний мій поник, з вини моєї він тьмяніє, зав’ядає.
Візьми в дарунок все, що дав мені Господь – елегій ручаї, рим зграйні переливи, коштовності, доми і кров мою, і плоть. Я хочу одного – щоб ти була щаслива!..
◘ ◘ ◘
Аж знову ніч-карга бентежить розум мій… Шпигає: – Змерз бутон, зігрій його…старий…
1979
|