Обмова

Обмова

Де ті дні сяйливі, сповнені чекання?
Де ті ночі спраглих чарівничих стріч?
Кануло навіки в небуття кохання.
Зникло, спопелилось – клич його, не клич.

Ти мені ввіряла таємниці серця.
Все казала, разом будемо завжди.
Та взаємин раптом зверглася фортеця
від обмови, мовби від навал орди…

Долу впалий зáв’яз згине, не розквітне.
Сплинув час оманних, зрадливих химер.
Що оплот любові, як курінь, тендітний –
хоч прийнять це й гірко – знаю відтепер.

1976