1 квітня сніг під Варшавою
тихо жартує в біженських вікнах.
Сосни на варті. Цівкою млявою,
наче його пропонують у ліках,
тягнеться ранок; ніби дозована,
скапує кожна в легені хвилина.
Затишно, тепло. І вже загратована
ніби в свідомості та Україна,
де вибухає, конає і мучиться
кожна доба, і туди не пропустять
ні волонтери дбайливі, ні вулиця,
що разом з іншими це передмістя
в кокон з тонесеньких ниток заплутала -
ніде проїхати жодному танку -
все тут маленьке; але, як опудало,
чорна стовбичить вона на світанку,
клята війна! Відриває садистом
крильця метеликам-мріям, регоче.
Злива з тих крил облітає барвиста
і на землі ще благає, тріпоче...
1. 04. 2022.
|
