Мов у романсі – «Боже, какими мы были наивными»…
Їдуть у танках в наші міста і села,
браві, затарені, наче під кайфом: атож – гарантована перемога!..
Салдати Атечества, яке їм дало копняка під зад,
виписало квитки в люте пекло.
Обабіч доріг українських саме такі вказівники й стоять,
а ще: «Корабель ворожий, йди на х-й», багато інших,
нагадують лист до султана –
наслідний кураж українців,
готовність загинути за перемогу й свободу.
Та ці «наївні» сунуть і сунуть…
Мов гусінь слизька,
тупі, з присягою в мізках,
де більше нічого –
ні думки, ні совісті, ні співчуття хоч до себе,
не те що до інших.
Аж потім вони будуть плакати,
мамам дзвонити
із трубки, яку їм подав злочинний «нацист».
Присяга – не вітер, це правда, але
коли присягаєш тварюці останній,
тоді начувайся: спаплюжене буде
те слово, яким зруйнував власну долю,
тебе ж буде спалено в гробі залізнім,
і те, що повернеться в дім, буде тільки ганьба.
01.03.2022.
|
