***
Біженці на нашому вокзалі.
Сльози, відчай у жінок в очах.
Діти на руках. Тремтячі пальці.
Літній чоловік, як манекен,
на підлозі біля стінки… Речі,
речі… Ось вагітна прагне
щось розповісти знайомій, та
захлинається німим, вологим
розпачем…
Я присудив би
русофілів і пропагандистів
до цього вокзалу, я б їх змусив
з ранку і до вечора вдивлятись,
якщо хтось іще на совість здатен,
в щирі подарунки путлеризму:
радість мешканців, «спасіння від
націоналістів», обіцянки
не гатити по беззбройних, дітях,
в «оборону власної країни
від Альянсу»…
Істина, як сіль,
очі в спраглому, тісному залі
виїдає… виїсть навіть в статуй!
Люди близько-близько
чують крок,
марш есесівців в російській формі...
Скоро потяг?!
Увезе нещасних
не до кращих, може, –
спокійніших
сховів, де чекають інші сни,
в них розвиднюється,
є надія
на прийдешній ранок…
Ворог, ти ж
свою карту витягнув!
Там череп
і кістки:
в землі, чи під землею,
чи то в потойбічнім казино.
01.03.2022.
|
