Міньйона
(поетичний переклад твору Й.В.Гете)
В зимових горах – сніжних, білих,
Надвечір в мороку змарнілих,
На спині кволого осла
Тягнувся жмут гілок зчорнілих,
А я, в лахмітті, слідом йшла.
Та раптом крик – і бачу: ззаду
Везе пакунки і шухляди –
на дишлі з ліхтарем – дормез.
Я відступила до огради.
Він прогримів і миттю щез.
У хутрах шат, шляхетний, видний,
Немов святець – благий, привітний,
Сидів мандрíвник… Я ж – злидня′.
Мій вигляд був жахний, огидний.
Авжеж, йому не рівня я!..
В своїй халупі сплю холодній,
І сниться, ніби той добродій
Мене коханням осяйне,
Назве Міньйоною… Й відтоді
Обожнить цілий світ мене.
2018
|
