Саша Чорний. Помилка.
У провінції жив я в літа молоді.
Для душі мав тоді
Дантистку з білим, мов крейда, спокусливим тілом,
А для тіла –
Модистку із душею, мов макова цвіть.
Десять літ пролетіло
З тих пір, наче мить…
Я терзаюсь нещадно.
Мені гірко й досадно:
Ах, чому я проґавив в дантистці
Спокусливе тіло,
А в модистці
Дивовижної ніжності душу!
Так завжди:
Треба довгі роки нудьгувать,
Щоби скрикнуть: «Зажди!
Спрагу легко вода може угамувать.
А мімози духмяні – для носу».
О, я продав би і книги свої і жилет
(Бо зайві весною вони)
І під повівом свіжим весни
Купив би білет
І майнув у провінцію, у далечінь…
Але ні!
Єхидний мій розум упевнено каркає: «Кинь!
Не спіши –
Бо в модистки твоїй,
Бо в дантистки твоїй
Вже нема бýлих тіла й душі.
2013
|
