Споріднення сердець
(За мотивами сонета №22 В. Шекспіра)
Я не боюсь дзеркал. Хіба старий
мій погляд, що тебе стрічає радо?
Чи сповіщає волос сивий мій
про передчасну мужності утрату?
Чи згаяв я до поцілунків смак?
Чи немочі мене спіткало жало?
Чи серце вже відстукувати такт
один з твоїм, втомившись, перестало?
Споріднення сердець… Навряд чи є
у цілім світі більша таємниця.
Я вдячний Богу за буття своє,
бо ж із твоїм буттям воно рідниться.
Єдина доля в наших двох сердець –
одне замре, то й іншому кінець.
2019
|
