Знов підкрадається під саме серце,
Немов найпоаємніша з провин,
Змій віхоли безжально і відверто
Під саме серце — знов прихід зими.
Твердішає все м'якіть сліз осінніх —
Плоди кристалів незворотних втрат
Німі й прозорі в забутті сніжинок
Долоні талим болем холодять.
Молитися. Хурделиць завивання
Підспівують бажанню молитов
Не наших, не тутешніх — не благанню,
А виклику. Це вічний бій немов.
Вже стільки полягло ні в чім не винних
Надій, і мрій, і молодих посвят.
Покірно і безмовно, безнадійно
В наметах долі відчаї лежать.
Невже поразка? І невже навіки?
Невже не жаль? Як дивно — ні, не жаль...
Підступно і несхибно в серця світоч
Все глибше віхол вихори біжать.
|
