1. Напередодні
Тужавіють, як жили каторжан,
Оголеного видноколу межі;
Стернею підострожені, біжать,
Як сльози зморшками, полями стежі.
2. Прихід вересня. Ластівки
Зі звитого летом снувань ластів'ячих
Гнізда охололого висхлого вирію
Безплідного сонця яйцю вислизати
Так легко за край, холодами відміряний.
Падіння, і — злет, і знову — падіння...
Дивіться, як літа знекровлені вилиці
Червоними й чорними смугами тіней
Підводяться сутінню осені. Міниться
В лиці Філомелина відданість згубі.
Пісні, як підкошені вереснем, валяться
У луг долілиць, а під ними відлуння
Ламаються, як під каліками милиці.
Нам вірність на смерть промінять — не звикати.
На покуті полудня підступи сутінок.
На південь!На південь! — Подалі від зради
Нашіптувань півночі, вітром підслуханих.
3. Прощання з вереснем. Горобці
Воздвиження в гадді дрімучих огид
Закублилось, мов головою Горгони,
Огудами: ще на Семена чорти,
Мовляв, горобцями гуртують загони
Розроїних Іродів, що в голові
Івана Хрестителя, Головосіки,
Гудуть, мов тимпани танку — заповіт,
Затоптаний п'ятами Іродіади навіки.
На південь? — Не бійтесь! — Оце, мабуть, ці
Нашіптувань півночі чари й погрози,
Чиїми переступами горобці,
Як поступом непереможних, стриножать
Морозів розбурхане пекло в пітьмі,
На дні вже померлого року, осліплого грудня.
Облудами здиблена зим заметіль:
"Для кого то?"— вітер гогоче на кутні.
|
