Я йшов назирці за квітневими днями,
За нами наопаш розхристані сни
Здіймали зруйновані маревом брами
Ясних заклинань чарівної весни.
Принишклі ще пращури буйної міці
Все кріпнуть у схронах стрімких колотнеч,
Сполохані покликом роду криниці
Виплескують чари купальських предтеч.
Я руки здійняв — і діткнувся до неба,
Протнувши наосліп відроджень світи —
За мною на службі таємної треби
Безмежжя кохань починали цвісти.
Ці дні, мов бездонних надій океани,
Глибинами мрій що вимірють нас,
На хвилях прозрінь, як на крилах осяянь,
На вічності плин перетворюють час.
|
