І сиплеться образа лихим словом, Зриваючи сльозинки із душі, Здавалося б до всього я готова, А боляче зробила я собі. Минуле хочу витерти як кляксу, Щоб сором не загриз, як вовк лихий, Те пензлем набираю чорну ваксу, І замальовую цей світ чужий. Не хочу бути я з тобой знайома, Не хочу щоб до себе підпускав, У горлі вже аж від любві оскома, Аби й ти замість мене постраждав. Хай котяться ті роки під уламки, Якщо вони тобі дані дарма, З тобою ми це дві великі склянки, От тільки ти пустий, а я з повна. Не хочу більше знати тебе, досить, Навіщо мені ляльковод такий, Мій голос завжди лиш тобі голосить, А ти до мене залишивсь німий. Не хочу обіймати тебе більше, Не хочу бачити сірі твої очі, Нема в житті за них мені миліших, Та більше їх не хочу, їх не хочу. І хай я плачу, ці слова кричавши, І хай повні очі води, Ти мені більш за все потрібен, Але я більш болю не хочу, йди.
|