2.Андрій.У батьківському маєтку

Пагорби бузкові
київського літа.
Зоряні казкові
куполи ночей...
Згадуєш той час ти,
кралю гордовита?
Знову мрію впасти
в синь твоїх очей.

Ми не рівня, люба,
знаю, що не жити
нам з тобою в шлюбі,
ввік не бути вдвох.
Нашого кохання
невмирущі квіти
для людей потайні,
і суддя нам – Бог.

Ти – вельможна панна,
я простого роду.
Кров моя багряна,
а не голуба.
Вíно в тебе знане –
благородство й врода.
А для мене стане
здобуттям журба.

2002