Хресний хід

Милують слух веселощі дзвіниці.
Ранкове сонце озирає світ.
Мов гострий ніж духмяну паляницю,
пасхальну паству крає хресний хід.

Волаючи псалми аж до нестями,
здіймаючи численні хоругви,
до церкви причет сунеться рядами
повз злидня сум і гіркоту вдови.

Перéйняті значущістю своєю
опасисті, прудкі чоловіки
у облаченні древніх іудеїв
обряд ходи звершають залюбки.

Якесь казкове чудернацьке панство.
Якась рутинна, затхла давнина.
Утілення пихатості і чванства.
Крокуюча набожність напускна...

І от уже змією громіздкою
у церкву по настилу з килимів,
лисніючи парчею, мов лускою,
вповзає натовп культових чинів.

Під банею лунастим передзвоном
диякон, не жалкуючи зусиль,
ззиває люд... у капище Мамони!
І в сум’яттí біжу я геть відтіль!

2010