Самотність не лякає більше серце,
Течу від себе сама не своя,
Стою на місці, наче деревенце,
І плачу з болю зламаним гіллям.

Ти світ мій лагідний, сповнений любові,
А хто я? – тінь знекрилена твоя
На сході березіє крапля крові
І прокидається натхнена сном земля.

Ти не убивця і тобі не зрозуміти,
Що відчуває птаха зранена на смерть,
Лише з тобою здатна я летіти
Листом відірваним від дерева ущерть.