Саша Чорний. Помилка.
У провінції жив я в літа молоді. Для душі мав тоді Дантистку з білим, мов крейда, спокусливим тілом, А для тіла – Модистку із душею, мов макова цвіть.
Десять літ пролетіло З тих пір, наче мить… Я терзаюсь нещадно. Мені гірко й досадно:
Ах, чому я проґавив в дантистці Спокусливе тіло, А в модистці Дивовижної ніжності душу!
Так завжди: Треба довгі роки нудьгувать, Щоби скрикнуть: «Зажди! Спрагу легко вода може угамувать. А мімози духмяні – для носу».
О, я продав би і книги свої і жилет (Бо зайві весною вони) І під повівом свіжим весни Купив би білет І майнув у провінцію, у далечінь… Але ні!
Єхидний мій розум упевнено каркає: «Кинь! Не спіши – Бо в модистки твоїй, Бо в дантистки твоїй Вже нема бýлих тіла й душі.
2013
|